1. Степове порубіжжя. Кримське ханство та Османська імперія

Поява нового стану - козацтва - була результатом зіткнення і взаємодії на рівнинах Придніпров’я християнського і мусульманського світів. Передували цьому політичні, економічні та культурні перетворення, які визначали історію українського Степу в XIV-XVI ст. У той час, коли на західних і центральних українських землях стверджувалося польське і литовське панування, південний степовий регіон і Кримський півострів переживали політичні зміни, пов’язані з розпадом Золотої Орди. Одним із її відламів було Кримське ханство, яке в 1449 р. на чолі з Хаджі-Ґереєм, що започаткував династію кримських правителів, стало на шлях творення незалежної держави. До складу ханства входив не лише Кримський півострів (щоправда, без гірської і південнобереж-ної частини, яка належала Генуезькій республіці), а й степові землі на північ від Перекопського перешийка, які тяглися від гирла Дніпра на схід уздовж берегів Азовського моря до р. Кубані. Цю материкову частину контролювали ногайські орди.

Однак вирішальним чинником політичних і господарських змін у Північному Причорномор’ї були турки-османи, які в 1453 р. захопили Константинополь (перейменували місто на Стамбул і зробили столицею своєї імперії). Вони утворили величезну мусульманську державу, яка замінила Візантійську імперію як панівну силу в західному Середземномор’ї та Причорномор’ї. Передусім турки усунули генуезців з чорноморського (кримського) узбережжя, яке підпало під їхнє пряме правління. Порт Кафа (або Кефе, нині Феодосія) під владою турків перетворився на одне з найбільших міст Східної Європи. Хоча більшість його жителів були кримськими татарами, життя в ньому йшло за правилами, прийнятими в Туреччині. Урешті-решт турки визнали в 1478 р. державу Ґереїв, установивши над нею протекторат. Утім, ставши васальною державою, Кримське ханство було доволі слабо пов’язане з Османською імперією.

Увагу турків до українських теренів зумовлювали дві обставини - питання безпеки та економічні вигоди, зокрема як ресурс для работоргівлі. Торгівля людьми в житті Причорномор’я була важливою і раніше, але тепер, по суті, стала основою економіки. Захоплені на українських землях невільники служили на всіх рівнях османського суспільства - від сільськогосподарських працівників і домашніх слуг до галерних рабів, солдатів імперської армії та матросів флоту, радників і урядовців, а дівчата-полонянки поповнювали гареми знаті та імператорського двору. Ногайські та кримські татари задля заробітку влаштовували набіги на українські землі. Жертвами ставало не тільки населення прикордонних степів, яке просувалося на південь для вирощування зерна, а й мешканці центральних і західних регіонів України. У 1482 р. татари на чолі з ханом Менглі-Ґереєм напали на Київ. Місто, яке налічувало тоді 5 тис. мешканців, було пограбовано і спалено, а київський воєвода Іван Ходкевич з родиною потрапив до полону.

Територією України проходили п’ять маршрутів татарських нападів. Два з них, на схід від Дністра, вели до Західного Поділля, а звідти - до Галичини. Ще

два, по інший бік Південного Бугу, провадили до Поділля та Волині і потім знову до Галичини. Останній шлях проходив територією, що пізніше стане Слобідською Україною, і прямував до Московщини. Татарське військо було досконало пристосоване до блискавичних переміщень: на швидких конях могло долати за день до 100 км, а запаси сушених харчів, які теж везли на конях, відсутність артилерії і навіть вогнепальної зброї не обтяжували його обозом, робило його надзвичайно маневреним. За різними оцінками, кількість українців і московитів, які потрапили на невільницькі ринки Криму в XVI-XVII ст., коливалася від 1,5 до 3 млн осіб. Утім татарські набіги не зупинили колонізацію (освоєння) Степу. Дике поле, як називали ці терени, було багатющим природним регіоном, а тому навіть ногайсько-татарська небезпека не могла завадити відчайдухам, які шукали там волі й здобичі. Головними дійовими особами господарської колонізації незайманих земель на півдні стали козаки.

З-поміж найвідоміших полонянок була Настя Лісов-ська - донька священника із західноукраїнського містечка Рогатина, захоплена в 1520 р. Уже як легендарна Роксолана (офіційно - Хюррем, з перської -«та, що сміється, дарує радість») вона стала дружиною і політичною радницею султана Сулей-мана І Пишного (правив у 1520-1566 рр.). Фінансувала будівництво найкращих зразків османської архітектури. Художня традиція приписує Роксолані, як називали її в Європі, наміри стримати напади татар і турків на Україну. Постать Роксолани досі приваблює письменників і кінорежисерів. Автором роману «Роксолана» став і видатний український письменник Павло Загребельний. Розмірковуючи від імені своєї героїні, він писав: «Як помогти своїй землі й чим? Іноді зринала божевільна думка, що земля її мала б мир і спокій, якби загорнув її султан у свої володіння, взяв під свою тяжку руку і хоч би й погнобив, але захистив би від шарпання і плюндрувань, яких зазнавала протягом усієї своєї історії».

Схарактеризуйте політичні зміни, які відбулися в Причорномор’ї в XV ст. Як вони вплинули на становище українських земель?

2. Поява козаків

До кінця XV ст. усі згадки про козаків (а вперше вони зафіксовані в джерелах ХІІІ ст.) стосувалися татар. У них йшлося то про сторожу, то здобичників-розбій-ників (які перепиняли у степах купецькі каравани), то найманих вояків, то вигнанців і бездомних людей, то шукачів пригод. Козаків-християн історичні джерела вперше зафіксували під 1492 р.* Тоді якісь «кияне і черкасці» напали в гирлі Дніпра на турецький корабель. У відповідь на скаргу великий князь литовський обіцяв розшукати пограбоване «серед козаків» у Черкасах. У наступні роки згадки про «київських і черкаських козаків» почастішали. Вони стосувалися податкових справ або сутичок з татарами в пониззі Дніпра. У документі 1499 р. йшлося про те, що козаки повз Київ «ходять водою на Низ до Черкас і далій».

Усупереч поширеній думці про безлюдність Степу, насправді там вирувало життя. З-поміж тих, хто жив на степових торгових шляхах, були чумаки, тісно пов’язані з козацькою традицією. Чумацтвом (чумакуванням) називали купецький, торговельно-візницький промисел, поширений в Україні у XV-XIX ст. Полягав у доставці на великі відстані вантажів (солі, риби, збіжжя, інших товарів) задля продажу. Їздили чумаки волами, валками з кількох десятків возів, що їх очолювали виборні

отамани. Більшість чумацьких шляхів проходила в південному напрямку, з’єднуючи внутрішні регіони України з узбережжями Чорного та Азовського морів. Один із них - Ромоданівський -проходив Лівобережною Україною з півночі на південь через Ромни, Лох-вицю, Лубни, Кременчук, далі через запорозькі степи до Перекопу, а звідти - у Крим. Утратив своє значення в ХІХ ст. у зв’язку з розвитком залізниць і річкового транспорту.

На початку творцями козацтва були мешканці Середнього Подніпров’я, які сезонно простували на уходи в Дике поле та пониззя Дніпра для рибальського й мисливського промислу (їх називали уходниками). Козацькі ватаги також поповнювали воєнізовані містяни порубіжних придніпровських міст і, передусім, представники напівпривілейованого прошарку бояр-слуг; вони жили уявленнями про свій «лицарський» статус. Появі козацької спільноти також сприяли географічні умови - так званий Великий кордон, як називають простір між осілою (європейською) та кочовою (степовою) цивілізаціями, що й став зручним полем для українсько-татарської взаємодії. Козаки не тільки воювали. Сусідство з татарами сприяло запозиченню елементів їхнього побуту, мови і звичаїв, збройних навичок і способу виживання. Своєю чергою, татари переймали елементи української культури, а дехто знав і мову.

На відміну від козаків-татар, які так і не перетворилися на організовану спільноту, українські козаки поєднували сторожові й здобичницькі інтереси з господарськими заняттями на степових ухо-дах. Так вони поширювали в Степ осілий спосіб життя, цілком чужий для кочівників. Організовуючись, українське козацтво намагалося уникнути контролю з боку Великого князівства Литовського, а згодом - Речі Посполитої. Козаки наче протиставляли себе державі. Тому-то згодом козацькі терени в нижньому Подніпров’ї стали привабливими для різних утікачів (зокрема, з-поміж селян), які шукали землі, вільні від тиску держави й панства.

На зламі XV-XVI ст. головним каталізатором розвитку козаччини було Кримське ханство. Центральна литовська й польська влада виявилася безсилою протистояти нищівним татарським нападам

на українські землі з метою захоплення полонених (ясиру). Наймані кінні загони через малочисельність не могли ефективно протидіяти татарам. Відтак безпека південно-східних територій фактично покладалася на прикордонних адміністраторів або міську владу в Кам’янці, Хмільнику, Барі, Києві, Каневі, Черкасах. Вони й почали залучати козаків для відсічі татарським нападникам, звільнення бранців.

І хоча задля уникнення війни з могутньою Туреччиною королівський (великокнязівський) двір відмежовувався від козаків, усі добре розуміли, хто насправді озброював і споряджав козаків у походи на ханські фортеці. Найбільше в цьому відзначилися в першій половині XVI ст. канівський і черкаський староста Остафій Дашкович і барський староста Бернард Претвич. Вони не лише використовували козаків для захисту підвладних територій, а й розглядали їх як ширшу військово-політичну силу. З того часу відомі й спільні козацько-татарські походи на Москву і Казань, організатором яких був Дашкович. Та й загальні симпатії населення (навіть європейського, наляканого турецькою загрозою) поступово схилялися на бік козаків.

Як виникло українське козацтво? Визначте чинники, які сприяли зростанню його активності. Як ви гадаєте, у перші десятиліття своєї історії козацтво було заняттям чи соціальним станом?

Відомо, що до зростання козацтва призвело посилення експлуатації селян. Магнати і землевласницька шляхта намагалися залучити нових поселенців до новонабутих володінь на українському прикордонні, що були небезпечні для життя через постійну загрозу татарських нападів. Спочатку вони обіцяли їм на певний час звільнення від податків. Як тільки цей період закінчувався, селяни опинялися перед дилемою - сплата податків і повинності або рух далі в небезпечний Степ, де була можливість приєднатися до козаків. Уявивши себе таким селянином, обґрунтовано запропонуйте власний варіант розв’язання цієї ситуації.

Історикиня Наталя Яковенко, розмірковуючи про витоки й початковий характер української козаччини, використала вислів «лицарі християнства в мусульманському вбранні». Як ви його розумієте? Запропонуйте власний лаконічний вислів на окреслення витоків українського козацтва. Вкладіть у нього свої знання з історії й асоціації, винесені з читання літератури, перегляду фільмів і творів живопису.

1. Коли в історичних джерелах з’явилися перші відомості про українських козаків?

З якими подіями вони були пов’язані?

2. На яких теренах виникло українське козацтво? За картою схарактеризуйте

територіально-політичні обставини, які обумовили появу козацької спільноти.

3. Дайте визначення терміна «козак». Які категорії населення брали участь

у формуванні козацтва на Подніпров’ї?

4. Укладіть план виступу на тему «Походження українського козацтва». Пояс

ніть, чому розвиток українського козацтва розглядають через взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників.

5. Поясніть, чому козаків називають «лицарями». Кого у світовій історії нази

вали лицарями? Якими рисами характеру відповідно до цього означення мали володіти козацькі ватажки?

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша